17 вересня 1939 року

 

 17 вересня 1939 року відбулися події, які повністю змінили не тільки владу і хід розвитку нашого регіону, а і безперечно - життя пересічних громадян.

В той день війська Червоної армії відповідно до таємного протоколу Молотова – Ріббентропа, підписаного між СРСР та Німеччиною у серпні 1939 р., вступили на територію Західної України і Західної Білорусі, яка два десятиріччя знаходилась під владою Польщі. Антиісторичним було б заперечувати те, що значна частина населення Західної України щиро з квітами, хлібом-сіллю, червоними і синьо-жовтими прапорами вітала прихід Червоної армії.

Американський професор польського походжен­ня Ян Гросс зазначав: «В хуторах, селах і містах Червону армію вітали більші чи менші, але в будь-якому випадку помітні дружньо настроєні натовпи. Вони складалися з молоді білоруської, єврейської й української національності. Люди зводили тріумфальні арки, прикрашені червоними або жовто-синіми прапорами, часом закидали війська квітами, вітали хлібом і сіллю».

З Червоною армією чимало краян пов’язували надії на справедливе визволення з під влади Польщі й краще життя. Найпопулярнішими кроками нової влади стали експропріація маєтків польських землевласників з обіцянкою перерозподілу їхньої землі між українськими селянами, державних установ, судочинства ; поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі. Однак «ейфорія визволення» швидко минула, розпочалася «радянізація» – запровадження нових радянських порядків у суспільно-політичному, соціально-економічному та культурно-освітньому житті західноукраїнського регіону.     

         Ось як про ті вересневі дні, коли частини Червоної Армії вступили в наше місто згадується в архівних документах. Виконуючи наказ командира 45 стрілецької дивізії, передовий загін, що складався з окремого танкового батальйону, батареї протитанкового дивізіону і мотороти, 17 вересня 1939 року о 18 годині увійшов без бою в місто Рівне і був зустрінутий населенням з квітами і співом «Інтернаціоналу». Вийшовши за місто, загін розташувався на відпочинок, організувавши кругову оборону. 18 вересня о 14 годині місцеве населення повідомило, що на станції Рівне стоїть чотири польські ешелони військових вантажів, готових до відправки. Офіцери з гвинтівками збирають населення ремонтувати залізничну колію, зруйновану німецькою авіацією.

         Командуванням радянськими військами було прийнято рішення трьома танками вийти на станцію і не дати польським офіцерам вивезти ешелони. Приїхавши на станцію, командири танків почули перестрілку між польськими військами і групою бійців окремого танкового батальйону. Танки негайно відкрили вогонь з гармат і кулеметів. Лише після 30-хвилинної перестрілки поляки здалися. В результаті бою було захоплено 4 ешелони військових вантажів, 2 танки. Близько 300 офіцерів і солдатів було взято в полон. Після відправлення ешелонів у тил, танки рушили виконувати попереднє завдання, здійснюючи нічний марш в місто Луцьк.

         В самому ж місті місцевим населенням розпочалося активне розброєння поляків. Робітники озброювались відібраними в польській армії гвинтівками і револьверами, ставали основою організації робітничої дружини в місті. В другій половині 18 вересня 1939 року по місту були розставлені пости біля найважливіших державних і військових об’єктів (державних і приватних банків, вокзалу, різних складів, військових споруд тощо). Однак більш офіційною організація робітничо – селянської міліції відбулася з 22 вересня, коли актив міста, зібравшись на загальні збори, виділив четвірку для справжньої організації робітничої дружини. Місто було розділене на шість дільниць, на чолі яких були поставлені вірні радянській владі люди, в основному колишні підпільники і політв’язні. Дружинники боролися зі спекуляцією, розв’язували конфлікти з квартирних питань, виявляли і вилучали зброю, приховану колишньою польською верхівкою: осадниками, офіцерами, поліцією, поміщиками, промисловцями.        Ще до створення Рівненської області на території Волині для керівництва радянськими тимчасовими органами (міськими й повітовими тимчасовими управліннями і селянськими комітетами) керівництвом Військової ради Українського фронту постановою від 3 жовтня 1939 р. було утворене обласне тимчасове управління з центрами у Луцьку , яке очолив В.А.Бегма (колишній секретар Київсього обкому КПбУ по кадрах). В максимально короткий термін були ліквідовані державні органи Другої Речі Посполитої. Для встановлення нового порядку приїздили партійні й радянські працівники із східних областей УРСР.

         В Рівному в приміщенні колишньої міської управи розмістилось Тимчасове управління міста на чолі з тов. Горбатенко. Апарат Тимчасового управління в основному складався з службовців колишньої міської управи. Допомагала їм в наведенні порядку, «знешкодженні ворогів» в місті робітнича гвардія. В документі згадується випадок, коли гвардійці вислідили і спіймали помічника воєнного прокурора Варшави, який утік до Рівного.

         Щоб привернути населення до радянського суспільно-політичного устрою, нові органи влади спрямували зусилля на розв'язання проблем життєдіяльності міста, налагодження роботи закладів торгівлі, охорони здоров'я, освіти, комунальних служб, допомоги біженцям, ліквідації безробіття тощо. Вже на кінець вересня місцева влада доповідала про те, що всі комунальні заклади працюють, лікарні і госпіталі забезпечені продуктами. Розгорнулась робота по ремонту шляхів і мостів. Магазини і лавки відкриті. Хліб продається за старими цінами. Газета «Правда» писала «Місто відчуває одержану свободу, радіє їй і сповнюється палким бажанням будувати нове життя».

Управління містом виконувало завдання по радянізації, складовими чого стали націоналізація банків, промисловості, конфіскація поміщицьких і церковних земель, створення нової – адміністративної моделі управління, українізація освіти, літератури, мистецтва, які йшли поруч з комуністичною ідеологізацією культурної сфери.

Для того, щоб рішення про встановлення радянської влади виглядало як виявлення народних мас, було вирішено провести вибори до Народних Зборів Західної України. Своєю постановою від 6 жовтня 1939 р. Військова Рада Українського фронту встановила день виборів до Народних Зборів Західної України 22 жовтня 1939 р., а день скликання їх – 26 жовтня.

На виборах кожному громадянинові, який досяг 18 років, незалежно від соціального походження, національності, майнового стану, колишньої діяльності, віросповідання й освіти, надавалося право обирати та бути обраним до Народних Зборів. Отже, вибори мали виглядати як демократичні, але проводилися вони на безальтернативній основі та під невсипущим контролем  репресивних  органів сталінського режиму. Всього у виборах до Народних Зборів, які відбулися 22 жовтня 1939 р., взяли участь 93% виборців. Було обрано 1 484 депутати.

Вісім посланців від робітників і службовців Рівного разом з усіма депутатами Народних Зборів України 27 жовтня 1939 року у Львові одностайно проголосували за встановлення радянської влади на західноукраїнських землях.

У Декларації про входження Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки Народні Збори записали: “Просити Верховну Раду СРСР прийняти Західну Україну  до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки з тим, щоб з’єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз’єднанню українського народу”.

Народні Збори схвалили також Декларацію про націоналізацію банків і великої промисловості та Декларацію про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих державних урядовців. Уся земля Західної України з її надрами, всі ліси та ріки були оголошені державною власністю.

У листопаді 1939 р. на позачергових сесіях Верховних Рад СРСР і УРСР були прийняті відповідні закони про включення Західної України до складу СРСР із возз’єднанням з УРСР.

Але треба пам’ятати, що разом із перетвореннями в економіці, соціальній сфері, величезним лихом для західноукраїнського населення стали масові репресії – арешти й виселення (депортації) багатьох людей у віддалені райони СРСР. При цьому ці репресивні заходи здійснювалися без пред’явлення обвинувачень, арештованих без суду і слідства тримали в переповнених в’язницях, а потім у вагонах для худоби відправляли у східні райони СРСР. В’язні, яких початок Великої Вітчизняної війни застав у тюрмах Дубно, Львова, Станіслава, Тернополя та інших міст, були знищені енкаведистами. Врятувалися тільки одиниці.

Отже, включення Західної України до складу УРСР відбулося в результаті здійснення таємних радянсько-німецьких домовленостей, які суперечили міжнародно-правовим нормам. Але мимоволі здійснилася мрія українців про об’єднання українського народу в єдиній державі, а для нашого краю розпочався довгий і непростий шлях радянського будівництва.

 

 

Начальник відділу використання

інформації документів                                                Л. Леонова

Додати коментар


Захисний код
Оновити