ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ

(за документами Державних архівів Вінницької, Миколаївської,

Полтавської та Рівненської областей)

Наприкінці жовтня 2008 р. у Державному архіві Рівненської області відкрилась виставка «Голодомор 1932-1933 рр. (за документами Державних архівів Вінницької, Миколаївської, Полтавської та Рівненської областей)». Вона присвячена трагічній сторінці в історії України, масштаби якої вимірюються мільйонними втратами населення і становлять, за різними підрахунками від 5 до 14 млн. осіб. В українській мові термін «голодомор» означає спеціально організований, масштабний голод, штучно викликаний владою. Більшість дослідників переконана, що причини його виникнення мали комплексний характер. Провідну роль серед них відігравала політика радянської влади, спрямована на вилучення продовольства для потреб промисловості і армії, ліквідацію українського селянства.

Виставка, представлена для огляду відвідувачів, складається з двох частин. Перша частина – «Голодомор 32-33 років» репрезентована документами, що безпосередньо стосуються голоду в Радянській Україні. Друга, яка має назву «Відлуння голоду на Волині», відображає межі обізнаності населення цієї території до ситуації в УСРР та його ставлення до трагедії.

В адміністративному плані територія Радянської України, в сучасних межах, у 1933 р. складалася з 7 областей: Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Одеської, Харківської, Чернігівської. Вони були значно більшими за сучасні. Наприклад до складу Вінницької, входили території теперішніх Хмельницької, а також частини Одеської, Черкаської і Київської областей. Сучасні Полтавська та Миколаївська області, входили до складу відповідно Харківської та Одеської.

Перша частина виставки – «Голодомор 32-33 років» складається з чотирьох розділів. До першого, увійшли документи керівних органів радянської влади, так званої «другої хвилі», після колективізації та розкуркулення, наступу на українське село. Вони стосуються безпосередньо проведення хлібозаготівельної кампанії, яка стала останньою краплею на шляху до виникнення масштабного голоду. Ці документи представлені постановами ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про проведення хлібозаготівлі в Україні та датовані 1931-1932 рр.

Значна кількість українських селян перебувала на межі голодування вже наприкінці 1929 р., однак партійно-радянське керівництво продовжувало вимагати виконання хлібозаготівельних планів. З кінця 1920-х рр. плани із хлібозаготівлі в Україні невпинно зростали: 1929-1930 господарський рік – 255 млн. пудів, 1930-1931 – 420 млн. пудів, 1931-1932 – 434 млн. пудів хліба. У постанові політбюро ЦК КП(б)У) про заходи посилення хлібозаготівель від 29 грудня 1931 р. вказувалося: Політбюро ЦК КП(б)У… визнає, що повне виконання встановленого плану хлібозаготівлі в Україні (510 млн. пудів) є безумовною необхідністю та диктується всією політикою СРСР, а особливо, міжнародним становищем.

На окрему увагу у першому розділі заслуговує постанова ЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 р. В народі вона отримала назву «закон про п’ять колосків”. Згідно з нею за пів кишені зерна, принесеного з поля голодуючій сім’ї, можна було отримати 10 років концтаборів, або навіть розстріл з конфіскацією всього майна.

Документи другого розділу висвітлюють спроби опору населення вимушеній колективізації та заготівельній кампанії. Інформаційні зведення вказують на основний вид протесту – вихід з колгоспу, який мотивувався продовольчою незабезпеченістю. Винуватцями цього, за словами відділів ГПУ, були куркулі та місцеві колгоспні керівники, які не могли забезпечити хлібом селян. Масові випадки агітації селян проти нереальних хлібозаготівельних планів, спричинили появу значної кількості судових процесів, та, відповідних покарань. Про це свідчать протоколи допитів та обвинувачувальні вироки, представлені на виставці. Так, наприклад, колгоспник Рой Герасим виступав з такими словами: «…план великий, вимагаємо його зменшення, він нам не по силах і якщо прийняти його то доведеться нам голодувати». Інший колгоспник закликав селян, «щоб не везли хліба в хлібозаготівлю, бо остануться голодними».

Дії радянської влади, у своїй реакції на супротив населення, стосувалися не лише окремих осіб, а й цілих господарств. Знайти хліб у колгоспах було дуже важко. Боржниками із хлібозаготівель було майже все українське селянство – 21 867 колгоспів. Тому райвиконкомам дозволили передавати всі, створені у колгоспах, натуральні фонди – насіннєвий, фуражний, продовольчий. Під прикриттям хлібозаготівель також були запроваджені «натуральні» штрафи: селяни розраховувались м’ясом і картоплею, у них вилучали всі продовольчі запаси. Відповідно до відомості, кількість колгоспних та одноосібних господарств, обкладених натуральним штрафом за невиконання хлібозаготівлі станом вже на 5 грудня 1932 р. складала 5304. Найбільше таких господарств припадало на Харківську, Дніпропетровську та Одеську області.

Ще одним із надзвичайних методів боротьби за виконання хлібозаготівель було занесення на «чорну дошку» тих колгоспів, які особливо відставали у виконанні планів . Рішення про занесення супроводжувалось припиненням постачання будь-яких товарів у село. Крім того, з магазинів вивозились всі наявні товари, заборонялася будь-яка торгівля, також на колгоспи накладались грошові штрафи.

Документи, вміщені до третього розділу, красномовно підтверджують факти страшного голоду в Україні. Офіційні документи партійно-радянських органів, зокрема спецповідомлення, доповідні записки окрвідділів ДПУ, довідки, доводять цілковиту поінформованість влади про ситуацію в Україні та розкривають масштаби трагедії народу. Спрямовані на адресу обкомів КП(б)У, вони інформують про численні факти голоду, канібалізму та трупоїдства. Так, наприклад, у спецповідомленні начальника Вінницького обласного відділу ДПУ до секретаря обкому КП(б)У, вказувалося, що в окремих селах Копайгородського району масштаби голоду набрали загрозливого характеру. В одному з сіл району жителі поїли всіх собак. На першому місці документ містить жахливе свідчення: в с. Комарове Вороновицького району в сім’ї колгоспника-бідняка Вінницького від голоду померла 3-річна дитина. Через добу мати розрізала її труп на частини та разом із двома своїми дітьми (6 та 10 років) з'їла [9, 57]. Інше спецповідомлення «Про важливі події в районах Вінницької області» містить відомості по селах про кількість голодуючих сімей: в с. Зозові Липовецького району лежать опухлими від голоду 17 сімей середняків-одноосібників; в с. Війтівці голодують 60 сімей, з них 30 опухло і т.інш.

Особливо важко було дітям. Їх становище яскраво характеризує на виставці документ від 7 травня 1933 р. про становище у будинку «Матері і дитини», направлений секретареві Вінницького міському КП(б)У Левензону. У ньому зазначалося, що в будинку, розрахованому на 40 дітей, смертність не зменшувалася: у березні із 115 дітей вмерло 32 дитини, в квітні із 134 дітей вмерло 38, в травні за 15 днів, із 135 дітей вмерло 16.

Інформація про смертність населення, що різко зростала з кінця 1931 р. і почала знижуватися лише у 1934 р. старанно приховувалась владою. У книгах ЗАГСів у 1933 р. неофіційно було заборонено вказувати причиною смерті «голод». Замість цього терміну пропонувалося писати «не відомо». Але разом з тим, факти голоду були настільки очевидними, що навіть такі заборони порушувались відповідальними особами. Про це свідчить наявність у книгах ЗАГСів записів із вказуванням справжніх причин смерті - «від голоду» [12, 22]. Вражають своїм змістом копії актових записів Сосонської сільради Вінницької області про смерть 7-річного Захаровича Григорія, де зазначено: «зарізано людожером» та 3-річної Романенко Ганни де вказано: «зарізав батько для їжі».

Ще більше вражає на цьому фоні відомість про завантаження пароплавів хлібом у Миколаївському порту, що мали відправитись за кордон. Основний їх багаж становили пшениця, ячмінь, овес і кукурудза. Так, пароплав «Фіанона» був завантажений 7738020 кг ячменю та 343790 кг кукурудзи, «Сельвістан» - 3000000 кг пшениці та 5193095 кг ячменю, «Гемдейл» - 8334205 кг пшениці, «Свіфтпул» - 8811060 кг ячменю. Із 40 пароплавів, 20 були повністю завантажені у Миколаєві, 17 мали довантажитись у Херсоні, 2 – у Новоросійську і 1 – у Маріуполі .

Найбільше від голоду постраждали тодішні Харківська та Київська області. На них припадало 52,8 % загиблих. Фактично голод охопив весь центр, південь, північ, схід Радянської України. У І половині 1933 р. в Радянській Україні від голоду помирало 17 осіб щохвилини, 1 тисяч – щогодини, майже   25 тисяч – щодоби.

Людська пам’ять виявилася сильнішою від замовчувань та приховування страшних фактів. Саме вона є необхідною ланкою у розкритті цілісного історичного процесу як єдності об’єктивного і суб’єктивного. У зв’язку з цим значне місце посідають документи особового походження - свідчення очевидців голоду 1932-1933 рр. Вони представлені у четвертому розділі першої частини виставки. Із свідчення мешканки с. Зозів Липовецького району Вінницької області Деревіцької П. про спец загін: «Забирали все, що попадало на очі: зерно, муку, картоплю, не залишаючи навіть малим дітям. Бригада забирала все, що знаходила… Взимку, і навесні 1933-го року вже багато дворів опустіло, вимирали цілі сім’ї..» [. Із спогаду жительки с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області Заселян В.: «Ми були сироти. В мене був брат і три сестри. 2 сестри і брат померли в голодовку. Ями не було кому викопати, а хто міг викопати яму, то тільки копали за їдло. В яму кидали по 10 чоловік померлих… Збирали лушпайки, коли стало колоситись жито, то зривали колоски, молотили, терли в макітрі, варили суп…». Очевидці також згадують, що саме доводилося їм та їхнім сім’ям вживати у їжу аби вижити: гнила картопля, ворони, равлики та інш.

В архівних фондах установ України, які знаходились на радянській території, та колекціях спогадів людей, які пережили голод 1932-1933 рр. зберігається значна кількість архівних документів, пов’язана з подіями тих часів. Ці документи переконливо підтверджують факт існування голодомору в Україні. Свідчення про трагедію українського народу мають місце і в документах архівних установ, що територіально у 1930-х рр. входили до складу інших держав. Такі документи хоч зберігаються у дуже обмеженій кількості, проте й вони суттєво доповнюють загальну картину Голодомору в Україні. До них належать документи з фондів Державного архіву Рівненської області, що складають другу частину виставки. Ця частина починається листівкою Солов’йова Захара, уродженця села Вербень Дубенського повіту, яку знайшли у караульному приміщенні взводу охорони Народного комісаріату шляхів сполучення на станції Таганрог Південний, де він служив стрільцем в червні 1932 р.

Незважаючи на зусилля більшовицької влади замовчати трагедію, жителі Рівненщини, територія якої межувала з СРСР, були достатньо поінформовані про становище, у якому перебували там українці. Цьому сприяли і публікації в україномовній пресі того часу. На виставці представлені статті з газети «Новий час», яка виходила у Львові за 1933 р. Назви статей «Врожай гарний, але…», «Трупи на вулицях Києва – щоденним явищем», «Вилюднені села, розвалені хати», «Трупи по вулицях міст і сіл. Людоїдство» говорять самі за себе. Серед статей можна побачити відозву греко – католицького єпископату в Польщі «Український католицький єпископат Галицької церковної провінції в справі подій на великій Україні – до всіх людей доброї волі». У ній наголошується: «Україна в передсмертних судорогах! Населення вимирає голодовою смертю. На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах.» Єпископат закликав всіх людей доброї волі «долучитися до голосу протесту та болю за населення, яке в Україні вмирає голодною смертю і розповсюдити його в якнайдальші країни світу».

25 липня 1933 року на наступний день після оголошення відозви, для координації дій у справі допомоги голодуючим, у Львові було створено Громадський комітет рятунку України, зона дії якого розповсюджувалась на територію Західної України. Завданням комітету було проведення протестаційних та збіркових акцій, політично – міжнародна діяльність.

Саме проведенню одного із заходів Громадського комітету рятунку України - Дня національної жалоби і протесту присвячене наступний розділ виставки. В газеті «Новий час» за 28 серпня 1933 року так говорилось про завдання цієї акції: « кожний українець(ка), без огляду на вік, стать і професію мусить перевести одноденний піст і цим зазначити наглядно своє співчуття нещасним жертвам червоно – російського окупанта…В цей день священики виголосили б на цю тему проповіді, а після відправи відбулися спеціальні молебні за терплячих наших братів і сестер».

В Рівненському повіті підготовкою Дня жалоби займався Рівненський повітовий комітет Українського народно – демократичного об’єднання (УНДО). Для цього в друкарні Зельмана Газера в м. Рівне була надрукована листівка, в якій повідомлялось про відправлення 29 жовтня 1933 р. в Рівненському православному соборі панахиди за 12-ма мільйонами жертв, які загинули на Придніпрянщині і Кубані .

Однак, у зв’язку із вбивстом членом ОУН М. Лемиком секретаря радянського консула у Львові, як протест проти політики винищення українців, польська влада заборонила проведення будь - яких зборів, призначених на 29 жовтня. Тому 27 жовтня Рівненським повітовим староством листівки були конфісковані . Але частину тиражу вдалось розповсюдити по населених пунктах повіту. В донесеннях коменданта повітової поліції, які зберігаються у Державному архіві області і представлені в експозиції повідомляється, що в с. Олександрія виявлено 3 листівки, с. Заборолі – 1, с. Обарові – 1, с. Посягві – 1, с. Олексіївці -1. Всі вони були вивішені біля місцевих церков. Саме цю листівку з фонду Рівненського повітового староства можуть побачити відвідувачі виставки.

В умовах жорсткої заборони українцям голосно висловлювати свій протест, у неділю 29 жовтня 1933 р. в усіх церквах Західної України відправлялися богослужіння та панахиди за померлими в Україні. Про проведення Дня жалоби в Рівному і навколишніх селах йдеться в наступному документі - інформації слідчого відділу Рівненського повітового староства про проведення 29 жовтня 1933 р. в м. Рівне та селах Рівненського повіту панахиди за жертвами голодомору. В документі говориться: «в місцевому православному соборі відбулася скорботна служба божа, відправлена священнослужителями Чайковським, Сайковичем і Зінкевичем за участю трьохсот осіб в інтенції голодуючих в Радянській Росії. В зв’язку із вищезазначеним, перед службою божею у вищеназваній справі священик Сайкович виголосив по цих обставинах проповідь, підкреслюючи, що служба божа була відправлена за людей, які в Радянській Росії померли голодною смертю.» Такі ж панахиди відбулися у селах Городок, Понебель, Обарів, Хотин, Басовому-Куті, Корнині, Новому Дворі, Колоденці та Золотієві. Служби божі, як зазначалось в інформації, пройшли спокійно, громадського спокою порушено не було і жодних політичних діянь не зафіксовано .

Далі в документах, представлених на виставці розповідається про створення в центрі Волині – Луцьку в вересні 1933 р. Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні. 29 жовтня 1933 р. Комітет розпочав збір грошей та збіжжя із закликом до кожного виконати свій громадський обов’язок та внести свою частку для голодуючих братів-українців. Також були створені повітові комітети допомоги в Острозі, Дубно. До цієї праці були залучені «Просвітянські Хати» Волинського українського об’єднання, інші українські організації.

3 грудня 1933 р. польськомовна газета «Wolyń» повідомила про початок роботи Рівненського повітового комітету допомоги голодуючим. Збереглася єдина справа цього комітету, в якій містяться інструкції Волинського комітету про порядок збирання та зберігання продуктів, здійснення контролю за зібраними пожертвуваннями. В розділі, присвяченому діяльності цього комітету, можна ознайомитись з листами Волинського громадського комітету до Рівненського повітового комітету, які є аналогічними до тих, які воєводський комітет надсилав до інших повітових комітетів.

В одному із представлених листів містяться перелік зернових, рекомендованих для збирання: «Пожертви натурою можна брати такими продуктами: жито, пшениця, ячмінь, просо, квасоля й горох. В жодному разі не можна збирати коренеплодів (картопля, буряки) з тієї причини, що вони не витримають морозів… При виборі млина чи круп’ярні необхідно взяти до уваги солідність фірми та зручність розташування для звозу збіжжя і відправки його в переробленому вигляді на залізничну станцію» .

Польська влада хоч і не заборонила проведення збору пожертв, однак бюрократичними приписами та погрозами покарань за їх невиконання намагалась звести їх нанівець. Тому, особливістю цієї акції був жорсткий контроль з боку Волинського комітету допомоги голодуючим як за діяльністю всіх повітових комітетів, так і за зібраними пожертвами. В наступному документі говориться: «… щоб жоден кілограм збіжжя, жоден гріш не могли бути використані на жодну іншу мету, а лише на допомогу голодуючим на Україні» . Для цього були визначені форми і терміни подачі звітів щодо наслідків збирання допомоги . Зразок звіту був розісланий всім повітовим комітетам , наголошувалось на суворому обліку і документуванні пожертв, наводились банківські реквізити для переказу коштів. Документи попереджали, що всі акції повинні відбуватися спокійно, « …щоб не маніфестувати ворожого ставлення до держави, з якою нав’язуються добросусідські відносини» . Зразок звіту також розміщений на виставці.

Нажаль, з самого початку проведення акції, було зрозуміло, що допомога не дійде до адресату. Залізна завіса сталінського режиму не допускала жодного ешелону доброчинної допомоги із Західної України на свою територію. Вже навесні 1934 р. збіркова акція на Волині внаслідок «непевного досягнення мети» почала затухати. В листі від 24 березня  1934 р. Волинський комітет закликав населення активізувати акцію, особливо на Великодні свята, сподіваючись, що вдасться домовитись з радянським консульством у Львові і допомога буде прийнята .

Діяльність Рівненського повітового комітету допомоги голодуючим простежується тільки до 6 вересня 1934 р., але, як видно з документів і за цей невеликий термін – 9 місяців, була проведена азначна робота, до якої була залучена вся територія повіту. Так, до Луцьку з Рівного за цей період було відправлено 36 списків пожертв та звіти з усіх 6- ти гмін повіту . Про те, що до акції були залучені люди різних статків, якраз і говорять звіти, в яких обсяги зібраного подавались не тільки в кілограмах, фунтах, пудах, але і в глечиках, відрах, мисках тощо . На жаль, документи Волинського комітету не збереглися, тому сьогодні ми не знаємо, скільки всього було зібрана грошей та збіжжя, що так і не було переправлено через кордон, а передано в’язницям.

 

 

Л. Леонова, нач. відділу використання ДАРО

О. Галамай, головний спеціаліст відділу

Додати коментар


Захисний код
Оновити