«ХІМІЧНИЙ ВЕЛЕТЕНЬ»

«Важливий об’єкт п’ятирічки», «гордість області» - ці слова назавжди стали синонімами Рівненського заводу азотних добрив. Гордістю області він залишається і в наш час. Сьогодні ВАТ «Рівне-Азот» є найбільшим підприємством хімічної галузі не лише на Рівненщині, а й в усій Західній Україні. Історія будівництва цього велетня, це яскрава сторінка розвитку нашого краю. Навесні 2009 року підприємство святкує 40-річчя з часу вводу в експлуатацію першої черги заводу. Для багатьох рівнян будівництво об’єкту хімпрому стало доленосною подією, яка назавжди змінила їхнє життя. Чому саме Рівненщину обрали для такого будівництва? Як відбувався процес становлення промислового гіганту? Відповідь на ці та інші питання допомагають висвітлити документи Державного архіву Рівненської області.

Проектування Другого Українського заводу рідких азотних добрив (перший був збудований на Черкащині) розпочалось вже у 1962 р. Головною сировиною для виробництва мав стати природний газ (метан), а додатковими – вода і повітря, з якого за допомогою спеціальних установок виділявся азот та у сполученні з газом утворював основу азотних добрив – газоподібний аміак. В свою чергу, на спеціальних аміачно-холодильних установках він перетворювався на рідкий і, при розчиненні у воді, отримували аміачну воду – один з основних видів добрив, які мав випускати завод.

Вже 3 липня 1962 р. питання про відведення земельної ділянки для будівництва заводу було розглянуте на засіданні Виконкому Рівненської обласної ради депутатів трудящих та вирішено: «відведення земель площею 20 га за рахунок землекористування колгоспу «Україна» Рівненського району, з перспективою розширення промислової ділянки до 300 га, вважати можливим та доцільним».

У липні 1962 р. працівники Лисичанської (пізніше – Северодонецької) філії Державного науково-дослідницького і проектного інституту азотної промисловості та продуктів органічного синтезу (ДІАП) провели огляд майданчиків, придатних для будівництва заводу. Найбільш придатною визнали та затвердили ділянку у розмірі 250 га біля м. Рівне на відстані 1 км від річки Горинь. У порівнянні з іншими, вона мала ряд переваг: близькість газопроводу, річки, автомобільних та залізничних шляхів, наявність будівельних організацій та вільної робочої сили. Також вказувалось на потреби Львівського економічного району в азотних добривах, які, на той час, були задоволеними лише на 8 %. Попередньо, науковці зробили геологічний аналіз запасів крейди в області та встановили їх достатню кількість для використання у промислових цілях: будівництва заводу та житла для працівників.

30 грудня 1962 р. Управління капітального будівництва Львівського раднаргоспу визначило склад та потужність підприємства, перспективи подальшого розширення, строки та стадії будівництва, зведення житла для працівників та інш. Природній газ мав постачатись з Дашанського родовища від газопроводу Дашава-Мінськ по відведенню Кам’янка-Бузька-Здолбуново, електроенергія – Добротворською ГРЕС та республіканською енергосистемою. Для парового та водяного забезпечення передбачалось будівництво відповідних об’єктів на заводі. Початок будівництва запланували на 1965 р., завершення – 1967 р. Житловий фонд для працівників заводу передбачалось створити у м. Рівне та селищі Городок. На час пуску І черги він мав забезпечити житлом 40 % працівників від загальної кількості (близько тисячі працівників),

Генеральним проектувальником обрали Лисичанську філію ДІАПу. Цікавим був той факт, що за основу проекту Рівненського заводу азотних добрив було прийняте проектне завдання аналогічного підприємства в м. Іонави Литовської СРСР, виконане у 1961 р.

У квітні 1964 р. завдання на будівництво заводу затвердила Всесоюзна Рада народного господарства СРСР. Загальна вартість будівництва складала 23899,5 тис. крб. У серпні 1964 р. проектне завдання з будівництва було погоджено з Державним комітетом хімічної промисловості при Держплані СРСР та Львівським Раднаргоспом, тоді ж розглянули питання будівництва ІІ черги заводу за межами 1970 р.

Для здійснення організації і контролю за будівництвом підприємства в жовтні 1964 р. створили Дирекцію по будівництву Рівненського заводу азотних добрив. Відповідно до наказу Управління хімічної промисловості Львівського раднаргоспу виконуючим обов’язки директора призначили інженера відділу головного механіка Управління Катеринчука Богдана Михайловича. У квітні 1965 р. директором дирекції по будівництву Рівненського заводу азотних добрив призначили хіміка-технолога за освітою Уханьова Віктора Павловича, за керівництва якого і відбулось введення заводу в експлуатацію. Розміщувалась дирекція у Рівному на вул. Гоголя, 12.

У лютому 1965 р. на спільному засіданні Управління хімічної промисловості Львівського раднаргоспу та «Головльвівбуду» підприємство визначили як особливо важливий пусковий об’єкт. У зв’язку з цим передбачалося зосередити на будівництві всі необхідні матеріально-технічні і людські ресурси та, аби забезпечити своєчасне введення в дію, розробити якісні заходи. Впродовж року передбачалось збудувати заводоуправління, пожежне депо, автодороги, залізниці, електростанції, лінії ЛЕП-110. Будівельні роботи у 1965 році проводили Рівненський будівельно-монтажний трест «Головльвівбуду», головно Будівельне управління № 22, колектив якого водночас проводив будівництво другої черги льонокомбінату та будівельна організація в/ч 33138 Держкомітету з транспортного будівництва СРСР.

Однак, вже із січня 1965 р. через перебої з постачанням, відсутність підйомних механізмів, що затримувало розвантаження необхідного обладнання, незабезпеченість будівельників електроенергією та збірним бетоном розпочалось відставання від графіку виконання робіт. Станом на вересень 1965 р. замісник голови Львівського Раднаргоспу у листі до голови Раднаргоспу УРСР та міністра будівництва УРСР звертав увагу на недостатнє виконання обов’язків підрядниками та констатував виконання плану будівництва на 71 %.

Не зважаючи на обставини, працівники, у межах власних можливостей, намагалися знаходити вихід із складних ситуацій. Так, наприклад, для збереження обладнання, що надійшло з Чехословаччини, під склади були переобладнані колишні корівники колгоспу, огороджена територія та проведено освітлення. Окрім цього, в квітні, працівники СБУ-27 Швець А.І. та Місюренко А.В. запропонували змінити трасу під’їзної автодороги, що дало можливість зберегти в с. Городок чотири житлових та одного нежитлового будинку, які потрапляли під знесення. У серпні, з метою збереженні зелених насаджень вздовж залізничної колії, інженер військової частини 33138 Черняков С.О. запропонував змінити напрямок лінії зв’язку в районі с. Обарів. Проблему поганого матеріального забезпечення будівництва під’їзної залізниці запропонували вирішити інженер-геодезист Швець А.І. та командир військової частини Кудрявцев В.В.: для прокладання шляху використовувати матеріал, що залишився після розбирання старого. Цікавим є той факт, що останні три пропозиції, були оформлені з дотриманням відповідних правил як раціоналізаторські та розпочали їх відлік на підприємстві. Загалом з 20 квітня 1965 р. по 20 листопада 1969 р. було внесено 349 раціоналізаторських пропозицій, з яких лише 40 були відхилені.

1966 р. мав завершитись введенням на заводі 19 об’єктів. Серед них: дві електропідстанції, пожежне депо, об’єднаний корпус з виробництва аміаку, установка з виготовлення аміачної води і склад для її зберігання, водозабірні та очисні споруди, а також житловий будинок на 70 квартир. Однак план будівельно-монтажних робіт не виконувався. Однією з головних причин цього була відсутність лінії електроенергії ЛЕП-110. Про це неодноразово у своїх доповідях зазначав директор Уханьов В.П. Він вказував, що існуючі потужності електроенергії від сільських мереж не забезпечували і не могли забезпечити роботу башених кранів, парової котельні та очисних споруд.

Відставання темпів будівництва у І півріччі 1965 р. склало 20-30 %. У зв’язку з цим, Рада Міністрів УРСР затвердила заходи із покращення стану будівництва та зобов’язала Міністерство будівництва УРСР, Міністерство монтажних та спеціальних будівельних робіт УРСР, Міністерство хімічної промисловості забезпечити будівництво та негайне введення в дію залізничної станції Обарів, станційних споруд та автодороги до заводу для належного розвантаження та постачання обладнання, електромережі ЛЕП-110, об’єднаного корпусу ремонтно-механічних та ремонтно-будівельних цехів і складського господарства. Водночас директор, для оперативного контролю за будівництвом, зобов’язав відповідальних працівників щомісячно подавати інформацію про хід будівництва об’єктів, їх забезпеченість необхідними матеріалами та людськими ресурсами, якість виконання робіт, технічний стан об’єктів, стан комплектації обладнанням та та ін. Вжиті заходи дали певні результати. У жовтні 1966 р. завершили роботи по крану БК-1000, який мав розпочати монтаж головного устаткування заводу. У листопаді 1966 р. здійснили прийом в експлуатацію автодороги від станції Обарів.

Одночасно з будівництвом вирішувались питання соціального забезпечення працівників підприємства. Проблема завершення будівництва заводом дитячого комбінату на 280 місць, яке припинилось через відсутність коштів, була вирішена шляхом дольової участі заводу та міськвиконкому. Рішенням Рівненської міської ради депутатів трудящих від 15 вересня 1966 р. № 1100 на заводі, на будівництві якого на той час працювало 490 робітників, передбачалось відкрити фельдшерський медичний пункт. У травні 1966 р. на Рівненському заводі азотних добрив вперше було відзначено День працівників хімічної промисловості. У зв’язку з цим, за сумлінне ставлення до своїх обов’язків і з нагоди професійного свята 28 працівників були премійовані.

Не дуже вдало для будівництва заводу розпочався 1967 р. В січні проводились роботи лише по зведенню фундаментів під обладнання. Для його монтажу не був готовим спеціальний майданчик. Через погане постачання збірного залізобетону, повільно просувалось будівництво ремонтно-механічного цеху, головного об’єкту для успіху всього будівництва. Хоча навесні будівельні роботи дещо пожвавились: почали споруджувати газопровід до заводу, продовжувалось будівництво об’єднаного корпусу з виробництва аміаку, несвоєчасність введення в дію заводу ставала очевидною. Тому ці строки були визначені як І-ІІ квартал 1968 р.

На середину 1967 р. будівельно-монтажні роботи у промисловому будівництві були виконані на 74%. Загалом, з початку будівництва, засвоєними виявилось лише 25 % капіталовкладень, а будівельно-монтажні роботи виконані на 31,5%. Крім головної причини невиконання плану – поганій забезпеченості необхідними матеріалами існувала й інше, не менш важлива - недостатня кількість робочої сили. Замість 160 монтажників працювало 90 осіб, а замість 447 будівельників - лише 33. Окрім того, мала кількість вантажопідйомних механізмів та засобів малої механізації визначали низьку продуктивність праці, яка складала 70%. Зверталася також увага на незадовільну координацію робіт субпідрядних установ.

26 вересня 1967 р. в Москві відбулася нарада оперативної групи Міністерства хімічної промисловості щодо незадовільного стану будівництва об’єктів Рівненського заводу азотних добрив. У зв’язку з цим на працівників заводу та підрядних установ була покладена персональна відповідальність за введення заводу в дію у ІV кварталі 1968 р. Восени у експлуатацію були прийняті залізниця, внутрішні заводські залізничні колії та лінія ЛЕП-110.

Планування введення заводу в експлуатацію та проблеми будівництва у попередні роки, визначили 1968 рік як найважчий. Такі обставини вимагали максимального зосередження сил всіх учасників будівництва. У січні 1968 р. Міністерство хімічної промисловості затвердило графік постачання обладнання, виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт. Передбачалося: у липні – поставити на завод обладнання для виготовлення аміаку (для виробництва аміачної води вже було в наявності), у липні-вересні - завершити будівельно-монтажні роботи, у жовтні-грудні – провести пусконалагоджувальні роботи. Міністерство також зобов’язало директора заводу розробити графіки будівництва та введення в експлуатацію кожного об’єкту та завершити будівництво та введення в експлуатацію гуртожитку комбінату. Для нагляду та контролю за станом будівництва Міністерство закріпило відповідального працівника – замісника начальника об’єднання «Укразот» Фролова Н.Н. Директор Дирекції, із свого боку, вимагав щотижневого звіту про виконання графіку будівельно-монтажних робіт по пусковому комплексу заводу.

Вже з січня 1968 р. працівники заводу почали працювати понаднормово у вечірній час, а також у вихідні та святкові дні. Через відсутність вільної робочої сили у м. Рівне, комплектація заводу відбувалася за рахунок запрошення спеціалістів та робітників з інших областей. Водночас, адміністрація підприємства турбувалася про стан здоров’я робітників. Так, наприклад, з 1 лютого 1968 відділу кадрів було наказано приймати на роботу працівників лише після відповідного висновку здоровпункту, а всі працюючі, мали обов’язково пройти медогляд. У найвідповідальніший час 1968 р. – листопад-грудень, з метою запобігання захворюваності працівників на грип пунктом було проведено відповідне щеплення.

Вжиті заходи, як з боку керівних органів влади, так і з боку дирекції давали свої результати. Темпи будівництва значно збільшились. З 1 лютого 1968 р. розпочались пусконалагоджувальні роботи в Ремонтно-механічному цеху, який був прийнятий в експлуатацію у квітні. У березні 1968 р. на заводі було запроваджено воєнізовану охорону. У травні прийнято в експлуатацію пожежне депо.

Проте, досить значним та суттєвим для виконання плану введення заводу було відставання у будівництві газопередавального обладнання, невирішеним залишалось питання забезпечення підприємства природним газом. Справа була в тому, що Міністерство газової промисловості СРСР запланувало на 1968 р. лише будівництво відводу до заводу з пропускною здатністю 50 млн. тон на рік, решта планувалось у 1969 р. Звичайно, такі обставини, як вказував замісник голови Ради Міністрів УРСР у своєму листі до колеги із загальносоюзного керівництва, ставили під загрозу випробування обладнання та запуск виробничих потужностей. Незабезпеченим був завод і сировиною. Однак, Рада Міністрів СРСР та Міністерство хімічної промисловості УРСР вимагали забезпечити безумовне виконання завдань по введенню у дію Рівненського заводу азотних добрив у 1968 р.

У вересні розпочалися пусконалагоджувальні роботи у цеху аміачної води. У жовтні завершили монтаж вертикальних циліндричних резервуарів для аміачної води ємкістю 10 тис куб. м. та створили комісію для їх гідравлічного випробування. Тоді ж розпочалося комплексне випробування цеху аміачної води та її випуск. У зв’язку з цим з жовтня 1968 р. дирекцію по будівництву Рівненського заводу азотних добрив перейменували на завод азотних добрив. За успішне забезпечення будівництва та проведення пусконалагоджувальних робіт на об’єктах енергетичного господарства, транспорту, ремонтно-механічного цеху, підготовку до пуску устаткування з виготовлення аміачної води у листопаді нагородили 252 працівники.

У грудні розпочався передпусковий період заводу, робочими були всі вихідні дні. Завершили будівництво внутрішньозаводських водогінно-каналізаційних мереж, мереж паливного газу, організували службу експлуатації і ремонту газового господарства. Наприкінці грудня завод отримав природний газ. З 30 грудня у зв’язку із пусконалагоджувальним режимом об’єктів цеху водопостачання, завод перейшов на цілодобову роботу. Цього ж місяця в експлуатацію був прийнятий житловий будинок по вул. Черняка 8. Наслідком такої важкої і виснажливої роботи стало підписання 30 грудня 1968 р. Державною комісією (створена у червні 1968 р.) акту введення в експлуатацію цеху аміачної води потужністю 410 т. на рік.

            У 1969 р. будівельний майданчик і зовні і внутрішньо перетворювався на справжній завод. Виникли відділи: головного енергетика, проектний, техніки безпеки, праці і заробітної плати, фінансовий, капітального будівництва, технічного нагляду, технічного контролю, постачання, лабораторія НОТ та центральна заводська лабораторія. Завершувалась робота по введенню основних пускових об’єктів заводу.

31 березня 1969 р. був підписаний Акт Державної прийомки та введення у дію потужності 103 тис. тон на рік аміаку та 410 тис. тон амводи. Саме цю дату вважають Днем народження підприємства. Пусковий період заводу розпочався ще 8 березня і проходив у 2 етапи. У ході першого (8 березня - 26 квітня) завершили підготовку агрегату до запуску, 19 березня підприємство видало перший аміак, на кінець березня пусконалагоджувальні роботи вважалися завершеними. У зв ‘язку із закінченням проведення пуско-налагоджувальних робіт в аміачному виробництві та виробленням понадпланового аміаку в І кварт 1969 р. були премійовані 145 працівників заводу. Проте, не обійшлося без невдач: 17 квітня 1969 р. внаслідок розриву екранної труби відбулась аварійна зупинка парокотельного цеху, 25 квітня в цеху синтезу-аміаку – груповий нещасний випадок.

Другий етап пускового періоду, який тривав з 15 травня по 4 червня, передбачав розширення І черги виробництва аміаку. Впродовж нього підприемство було виведено на стійкий технологічний режим та отримані перші партії готового продукту. За годину завод виробляв 7,2 т аміаку.

30 грудня 1969 р. Державна приймальна комісія підписала акт про завершення будівництва комплексу виробництва на Рівненському заводі азотних добрив потужністю 14 тис. тон аміаку на рік та аміачної води потужністю 60 тис. тон. Загальна потужність підприємства склала 117 т. аміаку та 470 т. амвони на рік. В акті зазначалося, що об’єкти комплексу забезпечені сировиною, необхідними матеріально-технічними ресурсами, кадрами; працівники забезпечені відповідними санітарно-побутовами умовами, пунктами харчування, житлом. Так завершились роки напруженої праці і наполегливих зусиль будівництва.

На час завершення будівництва заводу загальна площа будівельного майданчика, включаючи під’їзні шляхи, очисні споруди тощо становила 196 га, а довжина лише підземних трубопроводів – 30 км. Участь у будівництві приймали будуправління № 22, 28, 29 та спеціалізоване будуправління № 27 тресту «Рівнехімбуд», спеціалізовані монтажні управління № 39, 49, 62, 64, 214, 423, 437, 534, 469. Загалом на будівництво витратили 23 тис. кубометрів бетону, змонтовано майже 4,5 тис. тон металоконструкцій, 400 км кабельних мереж, встановлено більш як 500 одиниць різного технологічного устаткування.

Вже в травні 1968 р. відповідно до постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР у 1970-1972 рр. на Рівненському заводі азотних добрив передбачалося будівництво значних потужностей з випуску мінеральних добрив та доведенням чисельності працівників до 6 тис. Передбачалося побудувати мікрорайон хіміків на 12500 жителів з 2 школами на 1000 місць, 4 дитячими садочками на 280 місць, лікарнею на 240 ліжок, поліклінікою, аптекою, прачечною, ательє індпошиву, побутовою майстернею, пунктом прокату, пунктом дитячого харчування, столовою-кафе, промисловим та продовольчим магазинами, клубом, будинком готельного типу та ін. З введенням ІІ черги завод мав стати найбільшим у республіці.

Галамай О.М., головний спеціаліст

Держархіву Рівненської області,

к.і.н.


Додати коментар


Захисний код
Оновити